Любомира Бойцун про мешканців тернопільського Подолу


Цікава назва вулиці Медова, що збереглась до наших днів, свідчила про давнє заняття тернополян — пасічництво і виробництво питного меду. Сусідила із цією дільницею ще одна вулиця із промовистою назвою — Липова, яка, до речі, існує й сьогодні, хоча зазнала великих змін.

У районі Медової, Вузької, Зацерковної жили в основному ремісники-християни. Чимало серед них було бондарів, що обслуговували пасічників та медоситні. Вже у торгово-промисловому переліку 1913 року згадуються бондарі Якоб Фендлер, Михайло Лаврин та Абрам Спейзер. Там же йдеться і про медоситні Якоба Кенігсберга та Самуеля Бареса. 

У цій дільниці та у прилеглій території містилась кузня на розі вулиці Руської та Острозького, а також механічна майстерня Антона Ольшанського, спілка "Поділля" (район вулиці Шептицького з виходом на Торговицю худобою). А на Багатій знаходились офіси "Сельробу" та одного із єврейських товариств.

Щодо тернопільських майстрів, то цікавий перелік їх у 1895 році подає у згадуваній вже моно-графії про Тернопільський повіт В.Сатке: столярів — 35, мулярів — 9, малярів — 12, золотарів — 2, каменярів — 3, склярів — 5, бондарів — 4, годин¬никарів — 1, ковалів — 21, слюсарів — 7, бляхарів —  11, теслів — 4, токарів — 4, колодязників —1, котлярів — 4, стельмахів — 7, механіків' — 2, ножівників — 2, цукерників — 2, пекарів — 28, м'ясників — 3, різників — 44, кулінарів — 8, шевців — 105, римарів — 4, шапкарів — 7, палітурників — 6, шпалерників — 6, лакуваль¬ників карет — 3, різьбяр — 1, виробників цегли — 3. Ще у 1869 році було створено позичковий фонд для промисловців та ремісників.

Тернопільські каменоломні

Не можна оминути увагою тернопільські каменоломні, їх власниками на початку XX сторіччя були Кость Кіт, Станіслав Нога, Давид Цельбер та Герман Кагане. Місцевий камінь широко використовували у будівництві, а також виготовляли з нього надгробки, хрести, пам'ятники (майстерня Войцеха Захари на вулипі Острозького). Йосип Гаяк займався різьбярством із каменя.

Четверта і п'ята дільниця (куди входили район ринку і Підзамче) Тернополя залишились традиційно і в 20—30-х роках були в основному робітничо-ремісничими.

Моторний млин-крупорушка

Серед помітних підприємств у районі четвертої дільниці варто згадати моторний млин-крупорушку потужністю 30 кінських сил на вулиці Лінде, 20 (власник Ісаак Геллер).

Було тут і чимало пекарень: на вулиці Багатій — три, на Подільській Вищій — чотири, на Барона Гірша — чотири, на Зацерковній — дві, а на Короткій та Срібній по одній. На Подільській Нижній займались також виробництвом солодощів. Виділялись столярні майстерні, з них дві: Самуеля Йоффе та Стернхаусса на Подільській Вищій та Манеса Дереса на Подільській Нижчій. У 1926 році їх робітники навіть застрайкували, вимагаючи підвищення оплати праці.

Єврейська різниця

А на вулиці Короткій (ця вуличка до наших днів не дійшла) працювала спеціальна єврейська різня.

Була у цьому районі єврейська лазня, або, як її ще називали — кагальна.

Як відзначається у документах міського комісаріату поліції, робітництво було досить бідним, оскільки ринок праці як для кваліфікованих, так і некваліфікованих робітників був недостатнім, а безробіття значним. Ремісники, що мали власну справу, були заможнішими. Ряди тернопільських багачів поповнювались в основному купцями, промисловцями та ремісниками-м'ясниками.

Значний відсоток населення Тернополя становили міщани-рільники, що жили із праці на землі. Їх часто називали господарями. Серед них було чимало досить заможних, тому вони стали жертвами сталінськич таборів після "визволення"  тридцять дев'ятого.  Хоча  у згадуваних дільницях рільники  традиційно  не  жили,   окремі оселились і тут. 

Землеробством займались в основному українці, серед них і колишні купці, поступово витіснені із ринку. Хоча українців   було   також   чимало   серед   купців, ремісників і найманих робітників.

А в цілому всі верстви тернополян творили різнобарвну палітру станових і релігійних взаємин у місті. Провідну скрипку у них відігравала інтелігенція, її вплив був відчутним у формуванні національної свідомості серед українського населення міста.

Демографія

Тернопіль, незважаючи на всі катаклізми, ріс і розвивався. У 1890 році місто населяло 27405, а вже у 1926-му — 30719 мешканців. У цьому розвої відчувався і вплив історичних традицій. А загалом це було спокійне, ошатне, дещо провінційне, місто із своєрідним архітектурним обличчям і своєю аурою.

Тернопіль у плині літ (2003) / Любомира Бойцун
Розділ "Біля витоків. Поділ і Стара синагога" / ст54,55

Немає коментарів:

Дописати коментар