Любомира Бойцун про тернопільську промисловість та торгівлю

ПІВНІЧНО-СХІДНА СТОРОНА СТАРОГО РИНКУ
Із північного боку ринку, ближче до замку, мешкали також ремісники та купці. Цю ремісничо-купецьку частину старомістя заселяли в основному українці, або, — як тоді називали, — русини. Згодом у цьому кварталі все відчутнішим став вплив, особливо серед купецтва, євреїв. Хоча спочатку їм не дозволяли селитися в ринку та не допускали в цехи. Ті, хто дороблявся, переходили на вулиці Багату та Руську, де мешкала в основному аристократія українського міщанства. Довкола старого костелу, що стояв над ставом, у правому розі ринку, більше селились поляки — замкова і фільварочна служби.

Не цурались тернопільські міщани-українці й торгівлі. Вже у 1602 році серед ктиторів (жертво-давців) церкви Різдва Христового був торговець сукном Марко Василієвич. Інвентар міста 1672 року згадує на ринку крамниці Христофора Сарайки, Івана Сенчини, Марка Сотника, Іллі Бурграбйого та інших. Серед крамарів особливо виділялись суконники. У ринку існувала масивна споруда — склад сукна — відома як суконниці.

У місті було немало різників, або, як ще їх називали, — масарів (м'ясарів). Вони мали свої "верстати" (підприємства) як у районі ринку, так і на Микулинецькому передмісті і Подолі. їх вироби користувались попитом і навіть експортувались.

Численним був бондарський цех: він обслуговував тернопільські  броварні,  медоситні та поставляв вироби, потрібні у кожному господарстві. Ще у XX столітті збереглась назва вулички на Ринку — Боднарна (у Галичині більш вживали слово "боднар", а не "бондар").

Рукомесники обслуговували тернопільські млини і крупорушки. В інвентарі 1672 року згадуються також ковалі (кузня недалеко броварні), колодязники, коло дії та інші майстри. Чимало було у місті пекарів та бляхарів.


Ворожі напади на молоде місто були досить частими, тому ремісничі цехи просили надати їм право володіння зброєю для захисту своїх осель. Так, ще перший власник міста дозволив кравецькому цеху мати зброю і все необхідне для оборони міста від нападників. Про те, що тернопільські майстрові були й захисниками міста, свідчили назви двох оборонних башт — Кушнірська і Шевська.

Коли ж давній кравецький привілей згорів, його 26 лютого 1636 року підтвердив новий власник міста — Томаш Замойський. Цей документ запроваджував також цехові, так звані братерські, суди.

Цех творив самоуправну громаду з виборним старшим -  так званим цехмістером. Він обирався щороку і складав присягу перед міським урядом, в якому представляв свій цех. Кожна реміснича корпорація мала свій знак ("цеху"), скриньку для збирання спільних коштів, печатку, хоругву і бубен (для оголошень). Майстри повинні були приймати до науки хлопців, а ті, закінчивши навчання, мали дати до цеху фунт воску і сплатити вписове.

КОРПОРАТИВНІ ВІДЗНАКИ
ЦЕХИ
Як цехи ревно оберігали свої інтереси, свідчить устав тернопільських ткачів: "Кравець, або партач без цеху, не має права пробувати ані в місті, ані на передмістю, ані в ніякім селі нашім на дві милі від Тернополя, а мешкаючи — не має робити роботи на перешкоду цеховим кравцям, з виїмкою тих, кого замок держав би для своєї потреби, а як би такий не цеховий майстер був знайдений де на роботі у землянина або боярина якого в наших маєтностях, староста має дати вижа і поміч з замку, аби забрати того партача, й він з роботою, яку при нім застануть, має бути всаджений до в'язниці й сидіти має там, аж всіх майстрів упросить і задоволить; якби партача знайдено у місті, що робив би без цеху у когось, якої б не був він релігії, то уряд замковий або міський має дати вижа і помогти його арештувати і всадити його разом з роботою — тої роботи половина буде належати на уряд, що дав поміч на нього, а половина до братської скринки, а самого його не мають пускати, аж положить до скринки три гривни." (Цитуємо за М.Грушевським "Історія України-Руси", T.VI).

Щодо євреїв-кравців, то згідно з волею дідича їм можна було займатись своїм ремеслом, сплативши до цехової скринки 8 золотих — досить високу на той час оплату.

Ремісницькі об'єднання не тільки охороняли свої корпоративні інтереси, але й дбали про моральність і духовність своїх братчиків (так називали майстрів, що входили в корпорацію). Чужим ремісникам дозволялось привозити вироби та продавати їх тільки під час ярмарків, і то за відповідну плату міському цехові. Ті ж, хто привозив тканини, також заїжджі купці повинні були сплачувати цехові по п'ять грошів. Хоча місто вже мало міліцію, кравці і далі мали право володіти зброєю для оборони міста.

Тернопіль у плині літ (2003) / Любомира Бойцун
Розділ "Біля витоків. Поділ і Стара синагога" / ст48,49

Немає коментарів:

Дописати коментар