Про історію тернопільських пляжів


Тернополян, що виросли на болотах, завжди вабила вода. Мало того, що був у нас практично в центрі міста величезний Став, ще й річка була гарною і досить чистою і повноводною. Дарма, що росіяни іронічно казали: - В Тернополе одна река и та Серет! Річку регулярно чистили і поглиблювали де треба було, навіть, у радянські часи. Свою річку любив весь і колись Тарнопіль, а потім і Тернопіль. Це було влітку дуже популярне місце відпочинку завжди. В принципі купались люди на протязі всієї ріки з обох її боків починаючи від Великого водоспаду (зараз він під мостом на початку Загребелля) і до Білої гори, яку часом називали Бакаїха, бо там був вбитий татарський хан Бакай. Зараз на її початку коло мосту через залізницю побудований Білий Замок.

По річці нижче водоспаду стояв Залізний місток, через який йшла дорога спочатку до іподрому, Вікентія Кросновського, а потім і далі на Петрики.

Купатися коло Залізного моста було дуже приємно, бо глибина річки була коло 3-х метрів і з нього можна було стрибати у воду.

Ті, хто поганенько плавав і з дітьми сюди ніколи купатись не ходили.

Ще нижче по Серету приблизно метрів триста від Надставної церкви був Малий водоспад, що до середини 60-тих років представляв собою похилу бетонну трубу по під дамбою, яка перекривалась у кінці майже до верху кам’яною стіною до рівня Ставу. Вода зі Ставу падала зверху стіни і стікала по трубі у невеличку і зовсім не глибоку (до 1,5 м) затоку з піщано-кам’яним дном і попадала у річку.

Дітворі купатись там було одне задоволення! Залізеш по трубі до падаючої води, сядеш на, наче оксамитове (бархатне), від водоростів слизьке дно і підхоплений потоком води понісся вниз. Невеличкий політ (десь з один метр) і ти у заплаві. Треба відмітити, що давніше, на дамбі було аж три водоспади, ще один був під самою Надставною церквою. Всі вони, точніше, падаюча з них вода, використовувалась, як рушійна сила млинів. Ці млини розорилися після побудови двох потужних механічних млинів єврея Галля (приблизно на місці нинішнього монументу Степану Бандері і на початку колись Вертепної а зараз Галицької вулиці.

Далі будинки підступали вже під саму річку. Берег звільнювався аж у кінці вулиці Гусячої, що пролягала зразу за трьох поверховим будинком (правіше від дороги через дамбу при в’їзді до центру міста) від вулиці Нижньої Подільської (зараз Танцорова) до річки. Берег тут був похилим і піщаним, а річка не глибока. Це місце використовувалось водовозами для набирання води у спеціальні бочки на возах, запряжених кіньми. Це також було непогане місце для купання. У цьому ж місці ріка різко повертала направо до Петриківського горба, під яким був знову різкий поворот наліво вздовж його підніжжя. Далі Серет прямував досить глибоким по під нинішньою південно-східною частиною Дружби з боку міста до Петриківського мосту. 

Правий берег був досить крутий з вузенькою смужкою пологого пляцу по над самою річкою, а лівий рівний і зовсім пологий. Добирались люди на пляж через Оболонь, яка мала численні заповнені водою і досить глибокі виробки ( як ми казали кар’єри) від колись здобутого і вивезеного торфу. По стежках між кар’єрами і прямували люди до пляжу. Це і було зручне місце. Берег був чистим од очерету, річка – досить глибока (до 2-х метрів), травичка на березі дрібненька і шовковиста. Було де скупатись, полежати, щоб засмагнути та й пограти у волейбол чи півку (м’яча) покопати (так футбол називали).

Зручним було й те, що з протилежного боку річки з по під горба майже через кожні десять метрів били джерела, де можна було напитись чистої, смачної і холодної водички. Ясно, що ця місцевість у 50 –ті роки не була ким-будь впорядкованою. Ні тобі рятувальників, ні рятувальних човнів, ні яких би то не було ларьків, кіосків, лежаків чи туалетів. Але завжди було чисто! Люди самі дбали про це, не смітили і сміття забирали з собою.

Далі вниз по Серету йшов пляж коло Петриків був з боку села трошки нижче колишнього цегляного заводу і Петриківського моста. Вважалось, що він. належить сільчанам. 

Він також був забезпечений питною водою, бо поруч було значне джерело, настільки потужне, що зразу утворювало коротеньку десь метрів з тридцять річечку, що впадала в Серет, глибиною до одного метра і шириною півтора. Було дуже цікаво скупатися спочатку у цій річечці , а потім вскочити в Серет. Відчуття було таке, що вода в Сереті - мало не кип’яток. Це джерело існувало аж поки не надумалось будувати асфальтову дорогу на Петрики. Стару дорогу розширили, засипавши джерело. На волю воно більше не пробилося! Петриківський пляж мав власну вишку для стрибання у воду – схилену над водою стару вербу.

Одна з верхніх гілок якої росла горизонтально. На неї вилазили і стрибали. Ще до неї був прив’язаний шнурок з своєрідною трапецією на другому кінці. Хапаєшся за цю трапецію відштовхуєшся і летиш мало не на середину річки, відпускаєш руки і шубовсть у воду, а глибина тут була до двох метрів.

Зразу за вербою річка знов повертала вліво до окраїни Тернополя, яка звалась Дорошівкою, а далі знов направо по під Білу гору, де з лівого боку Серета між Дорошівкою і Білою горою був пляж, що користувався не меншою популярністю ніж основний, хоч він був і далеченько від міста. Це місце ріки люди звали Кінською ямою, або ще Шишулею. Річка була тут дуже глибока до 3-х чи 4-х метрів і у воду пірнали просто з берега порослого дрібненькою м’якою травичкою. Кажуть, що за Польщі цей пляж був обладнаний грибками, кіосками і, навіть, туалетом.

Він мав такі самі принади, як основний, та вважався елітним, бо там не бувало багато людей - пішки добиратись було далеченько. У проміжку між цим пляжем, річкою і Дорошівкою проводився також видобуток торфу, який використовувався для опалення домівок. Крайня хата Дорошівки була адміністративним будинком торфовидобутку. Нижче пляжу під Білою горою було і є до цього часу , три, а може й більше шикарних джерел, одне коло одного. Ця група джерел і зараз живить рештки старого русла Серету.

Надалі Серет тік майже по під Білою горою, а потім виходив на середину лугу і прямував до Березовиці. Тут між залізницею і річкою у 60-ті роки були споруджені ставки-відстійники (десь зо шість) очисних споруд каналізації міста і цукрового заводу у Березовиці. Там, між іншим, також були і є непогані краєвиди і, навіть, водилася якась риба – карасі, плотва… і, навіть, коропи , яку особисто я не наважусь рекомендувати до вжитку через певний її сморід.

Чому, ще давніше, пляжі більше були в основному на річці, я здогадуюсь. З старовинної відомо літератури, що Став існував, як оборонна споруда тернопільської фортеці ще з 1548 р., тобто практично з часу заснування міста графом Тарнавським. Розміри Ставу можна собі уявити у відповідності до давніх мап.

Тут видно, що Став був меншимі не підступав безпосередньо до Замку, а був більше ближче до високого Кутківецького берегу. Це підтрерджує і світлина 1917 р.

Безпосередньо під Тернопіль, конкретніше під Надставну церкву і Підзамче, підходила його лише незначна частина.

Під час другої світової війни дамба була зруйнована і Став був спущений і різко зменшився, став не глибоким, береги були низькі, болотисті і сильно порослі очеретом і осокою , а дно - дуже , дуже замуленим.

До 1953 р. на дні Ставу були дуже врожайні через мул людські городи. У 1953 р. дамбу поновили, зробили вищою і потужнішою, і Став вийшов глибшим, поглинув болотисті береги і зарослі очерету. Крім того, під Замок навезено було багато піску. Таким насипним був новий тернопільський пляж під Замком.

Коли Став поновили, я мав лише п‘ять рочків (1954 р.), а в пам’яті лишились розбиті німецькі машини, пушки, танки на вулицях, руїни на площі Свободи (зараз частіше звуть Майдан Волі), розбитий Старий Замок – останній оплот гітлерівців, руїни Нового Замку, де, кажуть, було їхнє гестапо, а поруч міська управа, і Став.

Мені чомусь особливо запам’ятався спалений німецький танк приблизно перед центральним входом до теперішнього готелю Тернопіль. Ми сім’єю тоді спускались крутою стежкою в район Підзамче (його тоді ще називали Шанхай) на Став до пляжу. А пляж був безпосередньо під Замком. Гарний був пляж! 

Треба сказати, що це було дуже зручно і приємно в спеку, гуляючи по центру міста, йдучи з роботи або зі школи, вскочити у прохолоду Ставу. Цей пляж був знищений, вірніше, перенесений аж під Пронятин в кінці шестидесятих по абсурдній, вроді, причині, що, мов, ходять, всякі, мало не по центру міста голяком, а фактично з прокладанням русла Серета по під Пронятином намагались зробити воду на пляжі проточною, а, відповідно, більш чистою. 

Загребелля також хотіло купатися, а добиратися до пляжу під Замком було далеченько. Звичайно купалися коло дамби і Великого водоспаду, та полежати і позагорати там, та ще й з дітьми було не зручно. Так спочатку стихійно виник пляж під Галягурою. 

Пізніше його окультурили, побудувавши ресторан Поплавок, встановивши буйки, щоб далеко не запливали і обладнавши пункт спостереження – рятувальну станцію. 

З перенесенням міського пляжу під Пронятин цей пляж стали звати ближнім, а під Пронятином – Дальнім. Ніхто не задумувався, що добиратись туди не зручно. Правда , на початках був туди, навіть, і автобусний маршрут від готелю Тернопіль і ходили на протязі всього дня три катери. Ціна за проїзд на автобусі (5 коп.), на катері (15 коп.) була цілком нормальною по відношенню до зарплат (150 р.) і, навіть, стипендій (35 р.) , тому Дальній пляж у сонячні, навіть, буденні дні був завжди наповнений людьми, а у вихідні, чи святкові дні – тим більше.

Цей пляж дуже зручний, бо поруч є ліс, травичка, а недалечко б’є велике джерело, але не глибокий. До глибини метрів з тридцять. 

Був, напевне завжди, і до цього часу існує мій улюблений пляжик зразу під Кутківцями. Маленький, але з природним пісочком на березі і зразу ж через два-три кроки від берега йде глибина. Тому то вода на цьому пляжику завжди чиста. Тут було дуже цікаво пірнати у водну глибин з маскою і трубкою бо метрів за десять починалася заросла екзотичними водоростями відносна мілина.

Останнім був створений пляж за пивзаводом під Циганкою. Гору де на фото стоять три дев’ятиповерхівки здавна називали Циганською горою, бо там завжди давніше табором зупинялись цигани.

Спочатку туди навезли піску, а потім, перед проведенням першої у Тернополі першості Європи з водно-моторного спорту, його заасфальтували. Не дуже приємно для відпочиваючих стало лежати на асфальті, особливо в спеку, але, але за то, як близько, особливо, проживаючим на Новому Світі. Спочатку глибина Ставу коло Циганки була незначна, а після того як попрацював земснаряд після трьох-чотирьох метрів мілини створився різкий обрив зразу на 3-5 метрів. Через це було у необережних купальників багато неприємностей. Тонули люди? Так! І по всіх пляжах! І аж забагато! Та й зараз тонуть регулярно, десь до десятка в рік. І не тільки через обривисте дно. Причому, тонуть і влітку, і взимку, вірніше, більше ранньою весною і пізно восени. Раніше, коли був елементарниим доступ до човнів і катамаранів тонули одиночки і п’яненькі компанії через перекидання. Потім влітку тонули частіше всього діти без догляду дорослих і мужики на підпитку, яким і наше «море» по коліно. Ранньою зимою тонули частіше дітлахи, що спішать на ковзанах покататися, бувало ж, що, поки випаде сніг, катком ставав весь Став, і рибаки, яким дуже хочеться мерщій і першим вихопити маленького окунця на мормишку, а на весні в основному рибаки, які не спішать закінчити свій зимовий сезон. Як місцева влада не намагається запобігти цьому - не виходить нічого! Люди не обережні, не відчувають небезпеки через це і тонуть, а рятувальні станції допомагають мало, бо, по перше, коло кожного рятувальника не поставиш, по друге, став великий, народ лізе в воду по всьому його периметру масово і, поки рятувальники добираються до того, хто тоне, все кінчається. Особливо в прохолодну пору року, бо людський організм може витримати низькі температури на протязі максимум десяти - п’ятнадцяти хвилин.

Зараз став дуже приємним і популярним поки що дикий пляж коло Білої, на косі, що була намита земснарядом, при осушенні плавнів. На осушених вище коси місцях селяться вже багато років підряд цигани, та це не заважає тернополянам, що мають свій транспорт виїздити туди сім’ями відпочивати на цілий день з випивкою і шашликами. Головне, треба дров не забути набрати, бо з цим там туго. Тут натуральний пісок, пару метрів мілини і зразу ж глибина. Вода завжди чиста і прозора. Напевне, прийде час і це місце буде, мабуть, на жаль окультурене або загажене сміттям в першу чергу різними пластиковими упаковками. 

А поки що користуємось тим, що в нас є таке багатство, як наш Став з його різноманітними - окультуреними і дикими, хто які любить, пляжами… і обов’язково бережемо навкілля!

В додатку .docx + фото

Олександр Столяров

Немає коментарів:

Дописати коментар