Towarzystvo Szkoły Ludowej. Історія Шевченка,1 (1906)


Започатковуючи нову рубрику «Старе місто», ми не ставили собі за мету розповісти Вам, любі читачі, історію нашого міста загалом. Бо, мабуть, кожна людина, яка поважає, перш за все, себе, хоча б у загальних рисах знає історію того населеного пункту, де вона народилася, виросла чи живе. Ми хочемо запросити Вас до мандрівки вулицями давнього Тернополя; завітати до будинків, які переживши війни і лихоліття, вціліли й донесли до нас подих затишного європейського містечка; познайомити з людьми, які тут жили і творили історію.

Розпочати нашу розповідь ми вирішили з будинку № 1 на бульварі Шевченка. Чому саме з нього? А тому, що зовсім недавно довідалися, що будинкові, в якому розміщена наша редакція, виповнюється 100 років, 6 листопада 1907 року відбулося освячення наріжного каменя під його будівництво.

Переглянувши чимало літератури, ми зрозуміли, що самотужки нам не впоратися. Війна і десятки років панування радянської влади не лише спотворили архітектурне обличчя Тернополя, але й знищили його історію.

Звернулися за допомогою до корінної тернополянки, найкращої зі знавців історії міста, пані Любомири Бойцун. Ця талановита, до безтями закохана в Тернопіль жінка, доклала титанічних зусиль, щоб, по крихтах збираючи інформацію, відродити його історію.

Її публікації неодноразово з’являлися на сторінках преси, саме пані Любомирі ми завдячуємо появі чи не єдиної інформаційно-вагомої книги про наше місто «Тернопіль»

Шевченка, 1

Комплекс будівель на бульварі Шевченка, 1 (до 1939 року його відносили до вулиці о.С.Качали) пов'язаний із діяльністю польської культурно-освітньої організації „Towarzystvo Szkoły Ludowej", скорочено TSL. Тому тернополяни звично говорили: „Дім Те Ес Ель". Завданням цієї інституції було поширення і вкорінення польської освіти й культури на західноукраїнських теренах. Осередок „Товариства народної школи" (TSL) створено в 1893 році, і він активно приступив до втілення своєї мети. Одним із основних завдань Товариство вбачало у спорудженні Народного будинку Товариства.

Історія розпочалася з купівлі у 1906 році земельної ділянки розміром 1783 кв.м з будинками за 55 тисяч корон. На будівництво збирали щедрі пожертви як у Тернополі, так і в навколишній місцевості. Не скупилися поляки — власники великих маєтків. І вже 6 листопада 1907 року було освячено наріжний камінь новобудови. У першу чергу зводили бурсу (інтернат, гуртожиток) для селянських дітей. Вже 1 вересня 1908-го тут розмістилися понад 100 учнів-поляків із середніх шкіл міста. У1909 році почали зводити нову будівлю, поєднану з бурсою Комплекс TSL розширювався. Будівельну комісію, як і саме Товариство, очолював викладач гімназії Станіслав Сроковський (до речі, насправді Станіслав Сороківський, якого українці й місцева газета „Подільський голос" звинувачували у ренегатстві).

Плануванням будинку і кошторисом займався інженер Антон Мрочковський, а безпосередньо будівництвом керував Вігельм Шехтер — відомий у місті будівничий. Мулярські роботи виконував Францішек Пужак, теслярські — Владислав Фронський, каменярські — Павло Браніцький, столярні — Юзеф Лобер і Сигаль, бляхарні — Невшюлер, водогоном займався Самуель Голіґер. Цеглу возили зі Скалата із цегельні Розвадовського, цементну плитку доставляли з фабрики цементних виробів Маргуліса на Загребеллі (м-р „Дружба"). Обладнанням криниці займався тернопільський підприємець та активний член Товариства Станіслав Асенько. Лекційний зал і музей розписав тернополянин Кароль Політинський. На світлинах у буклеті, присвяченому діяльності Товариства, можна побачити його роботу, яка, на жаль, не збереглася. Електричним обладнанням займалося міське електропідприємство.

Друга частина будівлі польського товариства займала площу 387,84 кв.м. Вже 18 березня 1911 року місцева газета „Głos polski" повідомляє про здачу в експлуатацію обширної лекційної зали в новому будинку і переїзд у новобудову канцелярії Товариства. 7 травня того ж року відбулося урочисте освячення будівлі.

Бібліотека Товариства

У просторій гарній кам'яниці з оригінальними лоджіями (вигляд того, що вціліло, тепер плачевний) почала діяти бібліотека Товариства, де налічувалося понад 5 тисяч томів. Це було помітне вогнище культури в місті.

З квітня 1913 року відбулася важлива подія у житті міста відкриття у новій освітній споруді Подільського музею, який потім став регіональним. Експонати для музею, які відображали історію життя й побут Поділля, почали збирати ще з 1906 року. На відкриття у тернопільській друкарні Леона Вербіцького вийшов путівник, який знайомив з експозицією й основними відділами музею, котрі розмістилися в чотирьох невеликих залах — етнографічним, історико-нумізматичним, природничим та археологічним. В музеї було зібрано 332 писанки — з території від Бугу до Прута. Зберігалася тут і велика цінна колекція монет -1328 штук. У час Першої світової війни багаті музейні фонди зазнали значних втрат. Хоча в цілому будинок не зазнав великої шкоди. Тут містився російський військовий шпиталь.

З 1925 року вчитель Б.Гурський розпочинає роботу над відновленням експозиції музею. Завдяки його праці та з допомогою Подільського краєзнавчо-туристичного товариства регіональний музей відновив свою роботу. Але згодом, у зв'язку зі значним розширенням і збільшенням експонатів, музей переїхав у Новий замок, що стояв південніше Старого (знищений під час боїв за Тернопіль 1944-го).

Експозиція регіонального музею і ще однієї музейної збірки „Рідної школи", ініціатором якої був викладач української гімназії Яким Ярема, лягли в основу створеного наприкінці 1939 року обласного краєзнавчого музею, що розташувався у будинку №2 на вулиці Качали (тогочасна адреса будинку TSL). Фонд книгозбірні Товариства передали новоствореній обласній бібліотеці. На жаль, у її фондах не залишилося й сліду від нього. Щоправда, дещиця вціліла у фондах бібліотек музею та архіву. Але це лише крихти від багатої й цінної книгозбірні.

З цим будинком пов'язано чимало сторінок з історії шкільництва Тернопілля.

У червні 1925 року Товариство стало власником приватної жіночої учительської семінарії, яка у 1926-27 рр. перейшла у крило TSL-вського будинку, де раніше була селянська бурса. На п'яти курсах цього закладу навчалися 193 учениці, з яких 43 були українками. Місячна плата за навчання становиш 35 злотих. Програма навчання охоплювала як загальноосвітні, так і спеціальні предмети. У 1929-30 навчальному році тут відкрили ще й школу вправ, яка готувала кадри для семінарії.

У 1932 році було зроблено спробу створення дер­жавної жіночої учительської семінарії, яка не відбулася у зв'язку з реформою середньої школи у Польщі. А 1935-36 навчальний рік став останнім в історії цієї семінарії.

З наступного навчального року тут працювала лише приватна жіноча гімназія Товариства, історія якої розпочалась у 1933-1934 навчальному році. Дія­ла вона паралельно зі семінарією. Обидва заклади очолювала Софія Турецька. Діяльність гімназії при­пинилася в 1939 році з приходом „червонозорих визволителів".

З цим будинком пов'язана доля ще одного тернопільського навчального закладу. У 1936-37 році тут розпочала діяльність коедукаційна (змішана, для хлопців і дівчат) купецька гімназія Товариства.

Створилася вона в результаті реформи існуючої коедукаційної торговельної школи Товариства. Витоки цієї школи сягають дворічних торговельних курсів, зідкритих польським освітнім Товариством ще у 1908 році. У 1937-38 навчальному році в купецькій гімназії навчалося 259 учнів, з них 125 дівчат. У наступному гут було вже 268 вихованців, з них 159 римо-католиків, 27 греко-католиків, 82 мойсеєвого віросповідання. У 1939-му діяльність закладу, що набирав обертів, припинилася. Щоправда, згодом тут відкрили торговельний технікум, діяльність якого обірвала війна.

У часи воєнного лихоліття будинок, на щастя, не зазнав нищівної руйнації. Тому після ремонту, гроші на який виділяли з центру, тут почали працювати обласний комітет комсомолу та обком КП(б)У, згодом Компартії України. Сталося це після повернення в Тернопіль восени 1946-го обласних установ, які тимчасово розміщувалися в Чорткові, оскільки у зруйнованому місті не було де їх розмістити. У лівому крилі будівлі аж до переходу в новозбудований у 1990-х роках «Збруч» розміщалася й редакція тогочасного партійно-радянського органу — газети „Вільне життя", створеної в 1939-му. У 1982 році, після завершення будівництва адміністративного будинку, який тернополяни часто називають «Білий дім», партійні та комсомольські функціонери виїхали зі старовинного будинку. Їхнє місце зайняли окремі відділи міської ради, громадські організації, а згодом — численні партії та орендарі.

Так розпочалася нова, багатолика фаза в літописі цього будинку

ЛЮБОМИРА БОЙЦУН / СТАРЕ МІСТО





Немає коментарів:

Дописати коментар