Йозеф Перль на початку ХІХ ст. передбачив винайдення диктофона

У попередній публікації «Тернопільська липа» розповіла читачам про плідну діяльність маловідомої постаті – нашого земляка Йозефа Перля. Просвітник у ХІХ ст. заснував у Тарнополі друкарню, першу світську єврейську школу, нову синагогу, згуртував навколо себе місцеву еліту… Та чому на його могилі танцювали хасиди?

Найбільшу славу Йозефу Перлю принесли його літературні твори. Зараз вони мають не лише художню цінність, а й неабияке історичне значення, адже змальовують картину тогочасного єврейського життя в Галичині та смузі осілості. Більше того, тарнополянин вважається автором першого роману на івриті!

Лейтмотивом усього його письменницького доробку, котрий включає широкий спектр жанрів – від трактатів до пародії, стає протидія хасидизму.

Хасидизм – це містичне відгалуження юдаїзму, що виникло на території України у першій половині ХVIII століття як опозиція до догматично-обрядового формалізму і рабинської ортодоксії. Єврейське Просвітництво (Гаскала) та пізніші освічені євреї критикували цю релігійну течію за надмірний акцент на емоційному пізнанні і практично сліпе слідуванню за духовними провідниками – ребе.

Ось що, до прикладу, пропонує Перль у листі до австрійського уряду 22 березня 1838: аби уряд цензорував єврейські бібліотеки, заборонив зустрічі в єврейській ритуальній ванні (микві) і традиційних єврейських школах, які він назвав «притулком для волоцюг, злодіїв … гніздом деморалізації і … мерзенних, скандальних справ».

Деякі джерела (наприклад, англомовна «Вікіпедія») стверджують, що Перль написав свою першу роботу у юному віці 13 років. Проте більш вірогідно, що початок його літературній діяльності поклала написана німецькою мовою між 1814–1816 рр. книга «Про природу секти хасидів, з їх власних творів», в якій автор спробував продемонструвати абсурдність вірувань і практики хасидських рабинів, у тому числі раббі Шнеура Залмана, засновника так званого Любавичського руху.перша сторінка розкривача таємниць

Перль надіслав роботу австрійському губернатору Галичини Францу фон Хауеру із супровідним листом, в якому зазначав, що побоюється переслідувань з боку хасидської секти у разі публікації. Він додавав, що «секта» розростається «з кожною годиною, наче ракове захворювання» і повинна бути зрізана під корінь, оскільки є джерелом неуцтва серед євреїв (на той час хасидизм сповідувала половина українських євреїв). Ця книга була відхилена імперськими цензорами, які, вочевидь, не бажали провокувати конфліктів серед єврейських підданих Австрії. Тим не менш, зусилля Перля гарантували, що закони з обмеження хасидизму стануть суворішими, а пошук може призвести до конфіскації їх «шкідливих» книг. Тарнополянин також написав розділ, присвячений хасидизму, у фундаментальній праці Ісаака Маркуса Йоста «Історія юдаїзму та його сект».

Наступна книга Перля була пародією на розповіді Нахмана з Брацлава. Написаний на івриті та їдиш у період з 1816 по 1818, текст включав Нахманову «Повість про втрату принцеси», і нову історію під назвою «Повість про втрату принца» – замасковану сатиру на хасидизм. Він додав іще ніби-то листування між хасидами: одним з уявних кореспондентів став ще живий тоді цадик Натан Штернхарц з Немирова. Книгу також не було надруковано за життя автора.

У ось у 1819 у Відні під псевдонімом Обадія бен Петахія світ побачила праця «Megaleh Temirin» («Відкривач таємниць») – гостра сатира на цадикізм. Книга затятого прихильника Гаскали стилізована під збірку зі 151 «автентичного» листа хасидів. У книзі розгортається складний і крутий сюжет. Обадія – це хасид, який відвідував багатьох цадиків, мав здібність ставати невидимим і володів секретом телепортації. Головна лінія пов’язується зі спробами хасидів заволодіти «Книгою» – а це не що інше, як німецькі твори Перля, котрі негативно вплинули на ставлення влади до руху. Перль включав історичні факти в оповідь, аби переконати читачів у тому, що перед ними – оригінальні хасидські документи. Він цитував хасидські роботи, наводив реалістичні місця… Наївні читачі могли асоціювати головних персонажів книги з оточуючими людьми, а досвідчені – розшифрувати приховані смисли. Твір висміював традиції, зіпсованих, відсталих і неосвічених ранніх хасидських лідерів, стиль і мову книги «Зогар» – основної книги єврейських містиків. У відповідь на публікацію обурені хасиди почали скуповувати і спалювати весь тираж книги.

Відомо, що Йозеф Перль написав дві версії свого анти-хасидського епістолярного роману – на івриті та ідиші. Іврит-варіант передруковувався багато разів. Численні сатирики упродовж ХІХ століття переписували книгу, створювали сиквели на неї. Але щоб зробити свої праці доступними для сучасників, автор переклав власну роботу на їдиш, який був рідною розмовною мовою євреїв того часу. Проте їдиш-версія залишилася в рукописі понад століття, поки не була вперше опублікована YIVO у Вільно в 1937. Хоча чимало їдиш-творів дев’ятнадцятого століття були поширені тільки в рукописі, відсутність згадок про їдиш-«Розкривача таємниць» змусила деяких вчених засумніватися у авторстві Перля. Тривалий час її приписували раббі Раппопорту. Однак останніми дослідженнями остаточно встановлено авторство Перля у частці роботи. Книга виступає в якості прототипу, а також вершиною жанру роману на івриті. Твір досі становить неабиякий інтерес для тих, хто цікавиться літературою на івриті та новою єврейською історією, але, на жаль, на сьогодні він доступний читачеві тільки в англійському перекладі.

Чергова пародія на хасидські твори «Справа правих» була написана в 1830 р. у співавторстві з Іцхаком Бер Левінзоном. Вона включала діалог між двома хасидами щодо суті «Відкривача таємниць» та його автора.

Окрім того, у 1838 році у Празі вдалося опублікувати ще одну книгу в тому ж стилі – «Випробовувач праведника», робота над якою розпочалася ще 1825 р. Це знову – збірка листів, написаних вже відомим героєм Обадією та його друзями, які спершу прикидаються хасидами, але згодом скидають свої маски. Книга починається бажанням Обадії прислухатися до відгуків на «Відкривача таємниць», аби побачити, чи йому вдалося втілити свою місію. Завдяки магічним засобам він отримує доступ до дискусії хасидів і вставляє кілька розмов у тексти. Для цього він використовує дивовижний пристрій, який записує розмови – чим не сучасний диктофон. Проте девайс заповнюється інформацією і вже не в змозі записувати бесіди. Обадія повинен знайти чесну людину, котра б видмухала діалоги геть. Цим відчайдушним пошукам і присвячений головний сюжет книги. На відміну від «Розкривача таємниць», який представляє хасидизм лише в негативному світлі, соціальна картина тут змальована ширше і складніше: описані вже не тільки хасиди, але й рабини нехасидських громад, ремісники, міщани, навіть просвітителі. І хасидам, і маскілам бракує чеснот для виконання магічних завдань. Перль дотепно і хльостко зображує рабинів Галичини, які, на його думку, потішали хасидів. Єдиним чесним і праведним героєм виявляється простий селянин, противник хасидизму, котрий, поруч із польовими роботами, студіює Талмуд.

Ряд творів Йозефа Перля німецькою, на їдиш та івриті залишилися неопублікованими за його життя, у тому числі переклади.

Перль засуджував хасидизм не тільки в художній творчості, але й у меморандумах до офіційних представників Австрійської імперії. У 1827 році він поскаржився на цадика Цеві Гірш з Жидачіва через те, що його хасиди агітують проти школи Перля у Тарнополі. Він заявляв, що сам Гірш мав намір виступити зі звинувачувальною промовою у Збаражі та зібрати гроші з членів єврейської громади. На підставі скарги Перля, він був вигнаний зі Збаража.

Перль у тогочасному суспільстві був доволі контроверсійною постаттю. Здобувши милість і в російського імператора, і в австрійського цісаря, йому не вдалося прихилити на свій бік хасидську громаду, а багато прожектів так і залишилися у планах. Що ще приховує його біографія і літературна спадщина? Вочевидь, життя Йозефа Перля через 240 років все ще чекає свого «Розкривача таємниць».

Немає коментарів:

Дописати коментар