Тернопільський матч смертi TARNOPOL-LUFTVAFFE


В далекому 1943 році в Тернополі під час німецької окупації відбувся футбольний поєдинок, який радянські історики охрестили тернопільським "матчем смерті". Однак, за свiдченням очевидцiв, власне футболістів та вболівальників, таким вiн не був. Нині з учасників матчу з німцями живуть тільки двоє – Іван Онисько та Богдан Назар. Вони коротко переповіли "Номер один" перипетiї того поєдинку, а вам, шановні читачі, вирiшувати, як його називати.

Пiд час нiмецької окупацiї, у серпнi 1943 року, до Тернополя прибула команда вiйськово-повiтряної частини "Люфтваффе" (є версiя, що ця ж команда грала в Києвi, у 1942 році в "матчi смертi" з "Динамо"). На пiдготовку до поєдинку нiмецьке командування видiлило три днi. За цей час бургомiстру Тернополя Остапу Грінкевичу (колишній скарбник УСТ "Поділля") потрiбно було зiбрати команду та пiдготувати поле для матчу. Оскiльки багато вправних гравцiв були тодi на рiзних фронтах, зiбрати сильну команду не було змоги. Та все ж за день до матчу бургомістр, пройшовшись по хатах, зібрав потрiбну кiлькiсть гравцiв з тих, якi ще залишились у мiстi. Про значенння цього поєдинку свiдчили афiшi, якi порозклеювали по всьому мiсту. 

Доречно згадати, каже Богдан Назар, що поєдинок проходив на стадiонi, де зараз грає тернопiльська "Нива", а в довоєнні і воєнні часи стадіон належав польському військово-цивільному клубові "Креси". Трибуна тодi була тiльки одна – дерев'яна, пригадує Богдан Якимович, на мiсцi, де сьогоднi розташований VIP-сектор, з iнших бокiв поля у кiлька рядiв були розмiщенi лавки. Варто зауважити, що в ті часи в Тернополі був ще один стадіон, який належав жидівській команді "Єгуда" та знаходився на "Оболоні". Нині там розташований центральний міський ринок.

Нiмецька команда, на правах господаря поля, зайняла мiсце для пiдготовки до матчу i настанов тренера біля дерев'яної трибуни. Наша ж команда переодягалася за воротами, що вели до Старого парку. Збiрна Тернополя, пригадує Іван Онисько, вийшла в зелено-чорних футболках (кольорах УСТ "Подiлля"). Ворота охороняв Михась Мосципан, оборону зайняли Петро Муран (капiтан команди), Ярослав Козачок та Олександр Королюк, у пiвзахистi виступали Ясьо Рахлiцький, Володимир Козуб i Богдан Назар, а в атакуючiй ланцi – Омелян Ращук, Здислав Маркович, Данило Борецький, Казимир В'єпшоник. Про те, що це справдi була збiрна Тернополя, говорить той факт, що в її складi були гравцi довоєнних команд – "Подiлля", "Мета", "Креси", "Легiон".

Гра розпочалася з масованих атак нiмецької команди. Втрата iгрових навикiв, низька фiзична пiдготовка (не до того було в той час) вiдчувалися одразу. Протягом усього першого тайму вдало грав наш кiпер Михась Мосципан, котрий витягував "мертвi м'ячi". У тому, що гравцi "Люфтваффе" значну частину часу проводили на половинi поля нашої команди, чималу роль вiдiграв арбiтр матчу, який був, як i два бокових, теж нiмцем. Вiн закривав очi на грубу гру німецьких футболiстiв, зате при бiльш-менш гострих випадах збiрної Тернополя знаходив причини зупинити гру. 

Та пiсля перерви гра повнiстю змiнилася. Незважаючи на проведенi чотири замiни в нiмецькiй командi, iнiцiативою володiли тернополяни. Розiгрався кращий бомбардир довоєнного футболу Тернопiлля Здислав Маркович, котрий протягом 15-ти хвилин двiчi влучав у стiйку ворiт, а маленький та в'юнкий Казимир В'єпшоник на клаптику поля “накручував” по кiлька суперникiв. Пiдсилив гру наших спiввiтчизникiв Iван Онисько, котрий вийшов на поле за 20 хвилин до завершення поєдинку, замiнивши стомленого постiйними ударами по ногах В'єпшоника.

Фiнальним акордом стала 88-ма хвилина. Комбiнацiя Маркович-Назар, згадує останній, завершилась вивiреним пасом на хiд набiгаючому Даниловi Борецькому. Наш форвард сильним ударом метрiв з 20-ти послав м'яча точнiсiнько у лiвий нижнiй кут ворiт суперника. Рахунок гри так i не змiнився, хоча суддя як мiг вiдтягував фiнальний свисток, та й 7 доданих хвилин не допомогли гравцям "Люфтваффе" здобути бодай один раз нашi ворота.

Прислухавшись до порад мiсцевих уболiвальникiв, тернопiльськi футболiсти пiсля матчу одразу ж повтiкали в парк, мабуть, боячись реакцiї нiмцiв на поразку. Гравцiв не розстрiляли. Уже наступного дня більшість з них займалися своєю звичною роботою.

Як же склалася доля цих футболiстiв? Мосципан i В'єпшоник перебралися до Польщi i стали громадянами цiєї країни, Борецький загинув пiд час вiйни, решта працювали в Тернополi на рiзних посадах. Хтось став тренером молодих футболiстiв, хтось слюсарем у депо, i звичайно ж, не забували про футбол (так, Петро Муран виступав за рiзнi команди Тернополя до 45-ти рокiв).

Сьогоднi в живих залишились тiльки двоє. Iван Онисько прислуговує у церкві Успіння Св. Божої Матері, що на вул. Острозького. Він ще донедавна очолював в обласній федерації футболу iнспекторський комiтет.
Богдан Назар вже три роки не виходить з дому. Зламавши ногу, змушений спостерігати за футбольними баталіями з екрану телевізора. Щоправда два колишніх футбольних парнера тримають контакт і рідко який день минає, щоб вони не спілкувалися по телефону. Вони обидва обізнані з перипетіями футболу не менше найзавзятішого футбольного фана.

На фото: "Локомотив" (Тернопіль). 1945 рік. Учасники "матчу смерті". 
1 ряд (зліва направо) – Омелян Ращук, Іван Онисько, Петро Муран. 
2 ряд – Ярослав Козачок (3-й зліва у футбольній формі)

СПОГАДИ

Богдан Якимович Назар
Дата народження – 24 травня 1923 року
Місце народження – Підволочиськ
Перший тренер – Чубатий
Амплуа – нападник, півзахисник (№10)

– Німці відступали, однак чи для підняття бойового духу, чи з якоюсь іншою метою до Тернополя приїхала футбольна команда військово-повітряних сил. Матч ми виграли і я став співавтором переможного гола. Після того, як отримав м'яча від Марковича, замахнувся для удару, однак побачив, що в кращій позиції перебуває Борецький, віддав йому передачу і той забив гол. Після матчу ми повтікали до парку. Він був густий, а ми, перестраховуючись, ховалися в ньому від німців, які після матчу навіть пропонували нам… по келиху пива. Ми думали, що вони нас будуть заарештовувати, але нічого такого не було.

Іван Васильович Онисько
Дата народження – 9 липня 1925 року 
Місце народження – Тернопіль
Перший тренер – Лукасевич
Амплуа – півзахисник (№5)

– На момент матчу з німцями був молодим 18-річним юнаком. Мене єдиного залишили в запасі, однак наприкінці гри вийшов на поле. Коли ми забили гола і відведений час закінчився, німецький суддя тягнув час, як міг. Сьогодні на такі дії арбітра кажуть "компенсований час". Тоді матч для нас видався довгим, однак ми вистояли. Вболівальники порекомендували нам брати "ноги на плечі" і тікати. Ми так і зробили – перелізли через паркан і подалися хто куди. Я поїхав до Козови, в село Криве до родичів. Дві неділі не приїздив до Тернополя. Але коли повернувся у місто, то мені розповіли, що жодних репресій стосовно гравців того матчу не було.

Віталій Попович
Повну версію читайте в №35(306) від 31.08.2011 року

Немає коментарів:

Дописати коментар