Старовинні некрополі міста Тернополя

Наближається той зворушливий листопадовий день, коли кожен свідомий українець, небайдужий до померлих рідних та близьких людей, які спочивають вічним сном на цвинтарях міста, відвідає їхні могили, традиційно впорядкує їх і запалить свічку пам’яті. Але як доглянути і пошанувати те, що сплюндровано й знищено безслідно?

Непоправна втрата

Цивілізований світ здавна трепетно ставиться до поховань предків. Однак історія Тернополя склалася так, що, наприклад, із чотирьох довоєнних цвинтарів під час минулої війни та в повоєнні роки втрачено ТРИ! Це треба знати і пам’ятати. Заподіяні втрати — вічна рана на історії міста. Некрополі втрачено безповоротно, але нині мало кому відомо, хто і як знищував священну пам’ять про минулі покоління.

Тисячі поховань тернополян минулих віків стерто з лиця землі жорстокою варварською рукою. На них уже ніколи не запалають свічки пам’яті. І тому нехай хоча б оця газетна розповідь буде даниною пам’яті і виявом вдячності, бо ж недарма колись ці покоління прожили життя і залишили свій слід у розбудові міста.

Так, не буде куди піти першого листопада тим нащадкам, у кого могили предків знищені. Але де ті старі кладовища, на яких покоїться прах прадідів та й взагалі тих, хто будував і розвивав Тернопіль або просто жив тут, любив це місто і продовжував тут свій рід. Переважна більшість городян, котрі сьогодні мешкають у кількаповерхових житлових будинках на вул. Кн. Острозького, в тих кварталах, що розташовані між Шпитальною та Стрімкою і далі вгору, а також у всіх домах, що вище Монастирської церкви — майже до вулиці Ярослава Стецька, і гадки не мають, що їхні житла збудовані на місцях колишніх поховань, а простіше — на старих тернопільських кладовищах.

Відлуння минулих злодіянь

Цвинтарів тих немає вже майже півстоліття, але іноді вони нагадують про себе. Наприклад, під час попередньої реконструкції покриття на теперішній вулиці С.Бандери (поблизу стадіону) виймали з тротуару бордюрні плити, на яких можна було побачити вирізьблені гебрайські письмена, шестикутні зірки та підсвічники. Не важко здогадатися, що ці бордюри — це надмогильні плити з цвинтаря на Окопиську. Їх викопали, коли забудовували район вул. Кн. Острозького у 50-ті роки минулого століття і використали на прокладанні центральної міської магістралі.

Першими продемонстрували у Тернополі жорстокі акти вандалізму німецькі нацисти у 1942-1943 рр. Руками полонених вони плюндрували обидва єврейські кладовища, зриваючи надгробки і руйнуючи гробівці, тисячі камінних плит використовували на будівництво дороги і військового аеродрому поблизу Підволочиського шосе. Варварські дії гітлерівців продовжили згодом більшовицькі “будівничі”.

Перше християнське кладовище

А тепер кілька сторінок з історії тернопільських некрополів. Перше офіційне християнське кладовище — спільне для католиків, греко-католиків та православних — було закладено у XVIII столітті згідно з рішенням міської влади Тернополя у кінці вулиці Кн. Острозького (тоді вона називалася Микулинецькою), по лівий бік від міської рогатки. Згодом тут побудують і греко-католицьку церкву, яка отримає назву Монастирської. Цей великий цвинтар діяв 122 роки, до закриття у 1840 р., коли відкрили новий — на Микулинецькому пагорбі, що існує і сьогодні.

Перший об’єднаний цвинтар усіх тернопільських християн, що розташовувався неподалік від рогатки, був символом і доказом довготривалого і братнього співіснування міщан двох національностей — польської та української. Тут було поховано багато видатних 

тернополян — українців, поляків, а також російських, німецьких та австрійських урядовців минулих часів. Написи на гробівцях та надмогильних плитах були і латиною, і кирилицею. Знайшли тут вічний спочинок знаний український ієрарх Михайло Білінський, що був деканом Середньої церкви, і священик та історик Петро Білінський, автор відомої книги “Тернопіль та околиці”. Поховано тут і групу тернопільських отців-єзуїтів, яких з Полоцька вигнав російський цар Олександр. Стояв тут величний пам’ятник на могилі наполеонівського солдата, який помер від ран у Тернополі влітку 1809 р.

Дикий вандалізм

Старовинний цвинтар біля Монастирської церкви був своєрідним музеєм історії нашого краю, музеєм архітектури, священним місцем, де навіки спочили глибоко шановані, заслужені міщани Тернополя минулих століть, відомі діячі культури й освіти. Цей унікальний пантеон пережив чимало воєн та інших лихоліть, але був вщент зруйнований 46 років тому більшовицькими вандалами. 19 листопада 1962 р., за рішенням тодішніх керівників міста, вибухівкою стерли з лиця землі Монастирську церкву, а слідом за цим бульдозери перерили цвинтар, перемішавши розбиті надмогильні камінні плити із зотлілими кістками. Приводом для жахливої акції було будівництво поряд із церквою середньої школи. Не пожаліли навіть братської могили полеглих у боях за місто у березні-квітні 1944 р.

Руйнівники священної пам’яті про минуле Тернополя не зберегли чудових творів мистецтва й архітектури, що стояли на багатьох могилах, потрощили мармурові статуї, пам’ятники воїнам армії Наполеона. Зрівняли територію першого великого християнського цвинтаря і забудували п’ятиповерховими “хрущовками”, хоча в Тернополі у повоєнні роки було повсюди доволі інших місць для спорудження жител. І подумки не міг допустити подібного варварства австрійський цісар Йосиф II, коли 1783 р. видавав свій указ про впорядкування і вічне збереження цвинтарів як безцінних пам’яток народу і цивілізації. 

Найдавніші поховання

Як пише уродженець Тернополя, відомий польський краєзнавець і дослідник історії нашого міста Чеслав Бліхарський, у XIX і на початку XX століть всі християнські похоронні процесії, прямуючи вулицею Кн. Острозького на новий цвинтар, що на Микулинецькому пагорбі, проходили мимо старовинного єврейського кладовища, а далі — поряд із давнім християнським цвинтарем біля Монастирської церкви, що стояла на рогатці. Обидва ці цвинтарі — найдавніші офіційні місця поховань у Тернополі. Ці перші кладовища розташовувались тоді за міськими валами, до них йшли через Кам’янецьку браму.

Але і до того були невеликі цвинтарики навколо перших храмів міста — православної Надставної церкви і костела, що теж стояв над ставом, недалеко від Львівської брами, але був дощенту знищений у 1675 р. під час нападу турків. За традиціями християнської Європи, в ті часи, у XVI-XVII століттях, біля храмів існували невеликі цвинтарі (населення тоді було ще небагато), де ховали міщан, які були парафіянами цих храмів. Так було і в Тернополі аж до 1783 р., коли австрійський цісар Йосиф II видав указ, яким заборонив ховати померлих біля храмів, а вимагав створювати цвинтарі за міськими мурами. Ось тоді і виникли розлогі місця поховань вздовж нинішньої вул. Кн. Острозького по дорозі на Великі Гаї та Микулинці.

Цікаво, що Старий ринок та вулиця Фарна (поблизу замку) розбудовувалися у XVIII-XIX століттях майже на місцях найдавніших прихрамових цвинтарів — двох невеликих костелів недалеко від замку, знищених нападами бусурманів. Костели згодом відродили, але вже в інших місцях, зокрема, на теперішньому майдані Волі.

Крім цвинтарів, поряд із християнськими святинями були в ті часи й інші чималі поховання за мурами міста. У 1770 р. страшна епідемія чуми охопила місто. Три тисячі померлих поховали окремо на східній околиці Тернополя у спільних могилах і встановили

хрест з відповідним написом. Жахлива епідемія холери напала на місто у 1830 р., і 1300 тернополян, загиблих від холери, теж поховали окремо, в загальних ямах, за мурами тодішнього міста, біля дороги, що вела до приміських Великих Гаїв, тобто у південній частині нинішнього Східного масиву.

Проте холерні та чумні цвинтарики, не маючи належного догляду, з роками занепадали, над ними розрівнювали землю, на ній господарювали, і зараз неможливо вже визначити місця цих давніх поховань. Лишень одного разу, у 1932 р., члени краєзнавчого гуртка Тернопільської жіночої гімназії під керівництвом викладача історії пані Садовської (яка, до речі, написала історію міста і пізніше працювала в обласному краєзнавчому музеї) натрапили на польовій дорозі, що вела з Дівочої вулиці до Великих Гаїв, на спільну могилу померлих під час епідемії холери.

Історія все відрегулювала

Після цісарського указу 1783 р. цвинтарне питання у Тернополі було чітко регламентовано: єврейські поховання відбувалися тільки на Окопиську (тепер вул. Кн. Острозького), а коло рогатки і на Микулинецькому пагорбі — християнські. До речі, Окописько було найдавнішим і добре впорядкованим офіційним місцем поховань міщан юдейського віросповідання. Ще на початку XVII ст. євреї Тернополя обрали собі цю віддалену територію за мурами міста для своїх поховань.

Згодом, коли Тернопіль почав інтенсивно розбудовуватися, цвинтар на Окопиську опинився у прямокутнику між вулицями Кн. Острозького, Стрімкою, Шпитальною та Ленартовича. Пригадую, як перед Другою світовою війною, коли групи школярів ходили подивитися на дивовижні гробівці та надмогильні камінні споруди з довжелезними написами, що заполоняли все Окописько, можна було чітко прочитати на плитах дату “1675 рік”. У той рік загинуло чимало євреїв від раптового набігу турків. Тут же знаходилася добре впорядкована велика могила, де у 1770 р. поховали понад тисячу євреїв, померлих під час епідемії чуми.

Однак територія єврейського цвинтаря на Окопиську була обмежена новими вулицями, і тоді у 1840 р. єврейська громада Тернополя (до речі, найбільша в місті), одержала нове місце для поховань — на Микулинецькому пагорбі, навпроти християнського цвинтаря. На жаль, обидва єврейські кладовища — старе на Окопиську і нове на пагорбі — не пережили страхітливого голокосту часів гітлерівської окупації і повоєнних сталінсько-хрущовських руйнувань старовинних кладовищ.

Втрачено безповоротно

Результатом цвинтарного вандалізму нацистів та більшовиків було знищення гробівців і пам’ятників багатьох видатних тернополян. Зокрема, дощенту зруйнували гробівець славетного міщанина Йосифа Перля (1773-1839 рр.), ім’я якого сто років носила одна з центральних вулиць міста. Йосиф Перль був вельми шанованим тернополянином — купець, будівничий, філософ, мандрівник, меценат, знавець мов, видавець, засновник першої великої школи і найбільшої в місті бібліотеки. Він палко прагнув прилучити міщан до західноєвропейської культури. Приємно, що нині відродили вулицю його імені, але шкода, що вандали сплюндрували його гробівець, як і весь старовинний цвинтар на Окопиську. Прикро, що давній Тернопіль непоправно втратив свої унікальні некрополі, але пам’ять про них живе і житиме завжди.

Ярослав Гулько

Немає коментарів:

Дописати коментар