Пам'ятники, які “керували парадом” у Тернополі

Містом храмів, цікавих пам’ятників і багатьох історичних легенд вважають Тернопіль. Ще б пак, наше місто дійсно приховує чимало таємниць, про які не знає сучасна молодь, каже начальник відділу містобудування, охорони пам’яток і нагляду за будівництвом Ярослав Пелехатий (50 р.) Він 28 років цікавиться “родзинками” нашого краю, а напередодні Дня охорони пам’яток історії і культури вирішив розповісти про найцікавіші споруди, пам’ятники і вулиці Тернополя.

Містом храмів, цікавих пам’ятників і багатьох історичних легенд вважають Тернопіль.

Ще б пак, наше місто дійсно приховує чимало таємниць, про які не знає сучасна молодь, каже начальник відділу містобудування, охорони пам’яток і нагляду за будівництвом Ярослав Пелехатий (50 р.) Він 28 років цікавиться “родзинками” нашого краю, а напередодні Дня охорони пам’яток історії і культури вирішив розповісти про найцікавіші споруди, пам’ятники і вулиці Тернополя. 
Замість синагоги — котельня

— Які споруди зникли з карти Тернополя ХХ сторіччя?

— До початку 50-х років у місті був парафіяльний костел, який височів на місці сучасного ЦУМу. Під час війни пошкоджень він майже не зазнав. Найбільше постраждала верхівка центральної неоготичної вежі. Там під час боїв за місто сидів німецький наводчик, який коригував вогонь артилерії. Радянська артилерія обстріляла вежу і врешті його знищила разом із верхівкою. У тому костелі були унікальні вітражі. Втім, після війни цю центральну культову споруду міста зруйнували за наказом партійних органів. Від колишнього костелу залишилися лише підвали, де тепер містяться різні магазини, серед яких і “Спортландія”.

— Чим ще пишалося колись наше місто?

— Костелом єзуїтів. Тепер там, де височів монастир цього чернечого ордену, розміщена швейна фабрика. А була дуже цікава споруда. Постраждала вона не стільки під час штурму міста радянськими військами, скільки після війни. Коли приміщення перепрофілювали під швейну фабрику, його фактично знищили. Тільки око фахівця може помітити тепер у цій будівлі залишки давньої історичної архітектурної споруди. 
У Тернополі також була особлива синагога. Вона стояла там, де нині — скульптурна майстерня. Це територія неподалік музичного училища. Ту синагогу вважали однією з найкрасивіших на Поділлі. Але після війни її розібрали. Тепер там міститься котельня.

— Яка доля спіткала інші наші храми?

— У центрі Тернополя під час війни пошкоджень зазнали всі церкви. Надставна церква і храм Різдва Христового залишилися повністю без дахів, а Домініканський костел, де зараз Катедра, був пошкоджений найбільше. Особливо постраждали вежі. Костел стояв напіврозвалений, аж у 60-х його відреставрували й облаштували там картинну галерею.

Вулицю Руську продовжили німці

— Що тепер планують робити з однією з найстаріших споруд міста — замком?

— Львівський науково-проектний інститут уже виготовив проект реконструкції замку. Насамперед почнемо зі зміцнення однієї зі стін, де утворилися тріщини. На верхній терасі плануємо відтворити вали і в’їзну вежу. Колись на верхньому подвір’ї були господарські будівлі: пекарні, каземати для військових. З часом плануємо понизити рівень ґрунту і показати бійниці, що тепер замуровані. Фактично ми маємо відтворити історичний вигляд замку, бо він занадто урбанізований.

— А в якому стані тепер підземні ходи, що вели від замку до храмів?

— Підземні ходи під Тернополем викопали у часи Середньовіччя. Вони з’єднували між собою всі культові споруди міста, навіть крамниці. Там міщани ховали запаси продуктів, зброю. Під час набігів чужинців люди ховалися у тих підземеллях. Тоді життя вирувало під містом. Потім ця потреба відпала і підземні ходи почали використовувати лише для зберігання продуктів. Чи не найбільше постраждали вони у повоєнний період. За наказом КДБ більшість із них засипали землею, заклали цеглою чи залили бетоном. Тож відновити їх майже неможливо.

— Як називалися вулиці міста на початку ХХ сторіччя?

— Панська, Багата, Тарнавського, Острозького. Ці назви вулицям згодом повернули. Найбільшою і центральною вулицею міста була саме Руська. Втім, колись вона не була такою довжелезною, як тепер. Нинішня Руська у 20-30 рр. минулого століття складалася з кількох невеличких вуличок. Власне Руська обмежувалася територією від церкви Різдва Христового до колишнього магазину “Воєнторг”, де тепер крамниця “Неотек”. Вулиця була викладена бруківкою, посередині — алейка з бетонними стовпами. Автомобілів тоді було небагато, тож мешканці безпечно прогулювалися нею. Пізніше, коли рух транспорту став активнішим, алею заасфальтували. Однак тоді з Руської виїхати до Ставу було неможливо. Дорогу перекривав ринок.

— А коли ж вулицю Руську подовжили?

— Фактично ту “розбивку” міста, що існує зараз, зробили німці. Під час війни вони побачили, що є можливість зробити дорогу, але їм заважали єврейські крамнички, що були на ринку. Німці взяли бульдозер і просто по тих крамничках “нарізали” вулиці. Тому прямими дорогами Тернопіль завдячує саме їм. 
— Які особливо цікаві пам’ятники були у Тернополі?
— На Театральному майдані, де тепер взимку стоїть ялинка, височів пам’ятник Адаму Міцкевичу. Постамент оточувала металева кована огорожа. Після війни пам’ятник зняли і облаштували майдан.
На бульварі Шевченка, поблизу школи №5, де тепер стоїть пам’ятник Стецьку, був постамент Сталіну, пізніше — Карлу Марксу. Цікаво, що на початку ХХ століття на цьому ж місці стояла кам’яна свята Текля, яку вважали патронесою Тернополя. У довоєнні часи міщани, які жили неподалік, вранці приходили до пам’ятника помолитися, а тоді йшли на роботу. У воєнний період споруда не надто постраждала, але радянській владі свята Текля була непотрібною...

— Чому ж його зняли?

— На бульв. Шевченка саме облаштували обком партії. Біля нього не могло бути жодних святих. Та “святе місце порожнім не буває”. Тож на більшості місць, де колись уже стояли пам’ятники, поставили інші.

— Хто стояв там, де згодом з’явися постамент Леніну?

— Навпроти нинішнього готелю “Тернопіль” на початку ХХ століття височів пам’ятник Йозефу Пілсудському. Це, до речі, був перший прижиттєвий пам’ятник польському маршалку. З мистецького погляду він був дуже делікатної роботи. До речі, в Києві, навпроти кас попереднього продажу залізничних квитків, є подібний пам’ятник Щорсу. Навіть іноді здається, наче Пілсудського з Тернополя забрали до Києва і назвали Щорсом. Цікаво, що після того, як у 1939 р. зняли постамент великому полякові, сквер, де він стояв, втратив свою привабливість і перетворився на звалище.

— Звалище у центрі міста?

— Навколо все заросло кущами, люди викидали туди сміття. Поряд траплялися розбійницькі напади на перехожих. Дійшло до того, що тернополяни боялися ввечері проходити мимо скверу. Тож коли на початку 60-х на майдані Волі встановили постамент Леніну і упорядкували сквер, те місце “ожило”. Там було бурхливе політичне життя, адже демонстрації, мітинги, маніфестації відбувалися саме на майдані Волі. Звідти навіть починали йти колони під час традиційних на той час парадів. Навпроти пам’ятника встановлювали трибуни. Раніше люди у колонах під час парадів починали йти від пам’ятника Сталіну, що на бульварі Шевченка.

— Тобто кам’яні і бронзові вожді “керували парадом”?

— Певною мірою. Приміром, нині політичне життя перебралося на Театральний майдан. Зауважте, поряд із ним — пам’ятник Шевченку. Він зараз є найпопулярнішим у місті — до нього несуть квіти і політики, і можновладці, і молодята.

Хмельницький пішов на Зборів

— Як довго “жили” тернопільські пам’ятники?
— Загалом не дуже довго. Нині одним із найстаріших є постамент Пушкіну. Він стоїть ще з 50-х. Пам’ятник Богдану Хмельницькому, який приблизно у ту ж пору поставили навпроти ЦУМу, простояв недовго. За кілька років його перенесли на “Дружбу”. Та коли облаштовували майдан Перемоги, вирішили, що більше “вписується” в пейзаж... танк. Відтак Богдана Хмельницького віддали у Зборів. Коли одні запитували, куди подівся Богдан, інші жартували: “Пішов на Зборів!” Там він стоїть і донині.

Найновішим у Тернополі наразі є пам’ятник Степану Бандері, що постав навпроти входу в облдержадміністрацію. До речі, він ідеально вписався в той майдан. Але скільки він “проживе”, покаже лише час.

Немає коментарів:

Дописати коментар