Парк «Топільче» - музей дитинства

У щоденній метушні ми часто забуваємо про прості та водночас необхідні речі. Зайти в парк, постояти над водою, помилуватися природою, подумати про те, наскільки швидко летить час та що у житті по справжньому важливо, а що зовсім не варте уваги.

Тернополяни, одні із небагатьох жителів обласних центрів України, які мають змогу дихати чистим повітрям завдяки великій кількості зелених насаджень. Мої слова підтвердять ті, хто жили, до прикладу, у Дніпропетровську чи інших промислових центрах.

Тернопіль по праву вважають містом парків. Сьогодні поговоримо про один із них, а саме «Топільче», який первинно носив назву «Піонерський». Нажаль, далеко не усім відома його історія. В мережі (на вікіпедії) можемо знайти чи не єдину статтю, яку у 2006 році написав мій знайомий – тернополянин Антон. Проте, ключовою проблемою є не відсутність інтересу до історії парку, а зневага до праці людей, які щоденно займаються його благоустроєм. Розмальовані матюками стіни та інформаційні дошки атракціонів, розбиті лавки та вікна, порозкидане сміття та багатого іншого, все це наслідок дурного виховання або його відсутності, та зрештою відображає дух нашого часу.
Сучасний парк «Топільче» – це такий собі радянський «музей дитинства» під відкритим небом. Старенькі атракціони нагадують не одному поколінню тернополян про часи їхнього дитинства. Саме тому у мене виникла ідея написати коротку статтю про цей зелений « піонерський куток» площею 66 гектарів.

У хурделицю (27.02.2012) йду до автодрому і шукаю там працівників парку. Вітаюся, пояснюю хто я і що хочу, радять звернутися до директора. Заходжу наступного дня, зустрічаю пана Юрія, внаслідок чого і з’явився даний матеріал.

Отож, сьогодні, 28 лютого 2012 року мав нагоду поспілкуватися із директором тернопільського парку «Топільче» Юрієм Володимировичем та дізнатися про новітню історію парку і сучасний стан справ.

Пане Юрій, із чого все починалося, пригадайте історію заснування парку

Юрій Володимирович: Парк відкрито у 1983 році. Справа в тому, що я працюю тут з 1991 року, уже минуло 20 років. До того часу нічого сказати не можу, зокрема про те, як проходила меліорація, насипи ґрунту та інші заходи.

У якому стані ви застали парк. Маю на увазі період, після 1991 року?!

Юрій Володимирович: У 2007 році я став директором. До того часу тут ніхто не омолоджував дерева, ніхто не вирізав сухих, тут був, як то кажуть, «ліс». Зараз проводиться санітарна чистка, порізка відмічених (клеймованих) сухих дерев, зокрема тих, які підлягають знесенню. Всі ці заходи проводимо для того аби зробити з парку місце для комфортного відпочинку відвідувачів. У нас круглий рік «кипить» робота, у літньо-осінній період косим трави, взимку розчищаємо сніги. Влітку більше навантаження, бо косовиця, прибираємо сміття, якого завжди було не мало. Парк має площу 66 гектарів так що фронт роботи чималий, а в мене лише 12 штатних (підсобних) працівників. Кожен має свою ділянку, на якій працює і слідкує за порядком. От такий у нас режим роботи.

Як ви вважає, за часів Радянського Союзу парку приділяли більше уваги?

Юрій Володимирович: Я цього не знаю, бо як і казав працюю тут із 1991 року. Потреби завжди є. До прикладу, змінити ті ж старі атракціони, хоча вони всі працюють.

Яким є загальний стан атракціонів, усі робочі?

Юрій Володимирович: Так, всі працюють. Кожного року атракціони проходять технічне освідчення. Відповідно в сезон вони діють і виконують своє призначення. Починаємо у травні чи квітні, як коли і до вересня-жовтня місяця. Практично всі перевірені та перебувають у надійному стані, відремонтовані. Звичайно, є бажання придбати щось «свіже» для людей, але…

Можливо ви пригадує історію їх появи/встановлення?

Юрій Володимирович: Вони всі були встановлені в один період часу. У 1985-86 відбувалося розформування парку Шевченка, саме тоді дещо посписували, а дещо перенесли.

На північних околицях парку (вхід від Танцорова/Руської) містяться «новіші» дерев’яні скульптури, можливо ви пам’ятає період встановлення та авторів?

Юрій Володимирович: Їх було встановлено за керівництва мого попередника (Олега Ярославовича) – це його заслуга, ідея використання відхідного матеріалу (дерев). Щоб не пропадали сухі тополі з них вирізано такі «споруди», які можливо прикрашають парк, а можливо комусь не подобаються. Їх було встановлено приблизно 2-3 роки тому (2009-2010рр.). Час не владний над природним матеріалом, старі фігури, що полишалися, прогнивають. На фортеці (козацький острів) замінили дерев’яні опори на залізні, оновили перекриття.

Чи може в майбутньому парк бути більш привабливим для відвідувачів і що для цього необхідно зробити?

Юрій Володимирович: Щоб більше заохотити відвідувачів потрібно в першу чергу – здійснювати благоустрій території, а саме: заасфальтувати доріжки, поставити лавки, зробити бордюри. Друге – потрібно оновити атракціони, бо відвідувачів, нажаль, кожного року все менше і менше. Не знаю із чим це пов’язано, чи то така низька народжуваність чи люди просто грошей не мають. Взимку людей взагалі нема, активність нульова. Згідно нормативів, при температурі мінус п’ять, ми уже не маємо права запускати атракціони.

А як щодо історії зоокутка?

Юрій Володимирович: Про нього я практично нічого не можу сказати. Це наше підприємство (об’єднання парків), але там є свій керівник, завідуючий зоокутка, тому з цього приводу слід звернутися до нього. Я лише корегую його роботу, а безпосереднім керівництвом на місці займається він. Йому підпорядковуються двоє працівників, робочі по догляду за тваринами.

При вході у Старий парк є інформаційне табло. Чи планується встановити щось схоже у парку Топільче, (окрім того, яке знаходиться біля мосту, що веде на вулицю Миру/Драгоманова?)

Юрій Володимирович: Ми маємо інформаційний щит, але на зиму його знімаємо, бо самі розумієте, які у нас бувають ситуації, то понаписують, то порозбивають. Зимою не реально його утримувати..

Проблема «шкідників» існувала завжди?

Юрій Володимирович: Зараз вона доволі гостра. До прикладу, у приміщенні «Автодрому» постійно розбивають вікна. Скільки ми їх не міняємо, все рівно нищать. Наразі уже просто немає можливості ремонтувати, а тому вставляємо фанеру.

Як, на вашу думку, з цим боротися?

Юрій Володимирович: Міліція до нас практично не навідується. Хіба влітку десь-колись може проїхати патрульна машина. А так за час моєї роботи, ніколи їх не бачу. В парку діє лише один сторож, але самі розумієте, йому практично не під силу охопити всю територію.

Щодо історії фонтанів на центральній алеї?!

Юрій Володимирович: Вони перебувають на балансі КП «Водоканал». Діють по святах та влітку на вихідні. Це питання до них.

А щодо катамаранів?!

Юрій Володимирович: Вони перебувають на балансі об’єднання парків. Є потреба їх оновлювати. Крутимося, як можемо: латаємо, ремонтуємо, свердлимо, закручуємо. Докладаємо усіх можливих зусиль, щоб ця стара техніка діяла на благо відвідувачів. Я саме такої думки: ми повинні працювати на благо людей і щоб вони були задоволені нашою працею.

Як щодо стану струмків та заплав?

Юрій Володимирович: Деякі із заплав замулені. Треба випускати воду, після чого запускати техніку для того аби прочистити їх. Загалом водойми знаходяться у нормальному стані. Також ми поставили дамби, ще за керівництва мого попередника Олега Ярославовича. Була ідея перегородити рови та поставити так звані перепади (водоспади) на каналах, щоб вони мали привабливіший вигляд.

Якою була передісторія авіа збірки?

Юрій Володимирович: Літаки забрали у 1993-94 році. Там неодноразово відбувалися підпали, викликали пожежників. Мабуть, це стало причиною вивозу.

Ваші побажання, звернення до тернополян та гостей міста

Юрій Володимирович: Не забувайте про парк. Він створений для відпочинку людей. Можливо комусь замало тіні, але процес омолодження парку часто вимагає знесення старих дерев. До прикладу верба, коли виростає до великих розмірів, стає крислатою, при першому пориві вітру ламається і становить небезпеку для людей. Саме тому ми вирішили «один махом» позрізати сухі тополі та верби, щоб оновити парк. Просимо із розумінням поставитися до цього питання.

Ось такою була моя коротка, десятихвилинна розмова із директором парку Топільче. На жаль, серед працівників парку я не знайшов тих, хто пам’ятає період йог створення. Маю надію, що цей скромний матеріал приверне увагу тернополян та гостей міста до проблем та сучасного стану парку нашого дитинства. 

Записано 28.02.2011

Немає коментарів:

Дописати коментар