Тернопіль - Маленький Сталінград (1944)


Битву за Тернопіль навесні 1944-го за жорстокістю і кількістю жертв називали другим Сталінградом. Радянські автори писали, що в обласному центрі розташовувався шістнадцятитисячний німецький військовий гарнізон. Довкола міста були розбудовані оборонні укріплення, а саме воно буквально перетворилося на фортецю. Ця інформація перебільшена.

Німецький історик Герд Фріке на підставі військових архівних документів німецької армії видав книжку «Фортеця Тернопіль, 1944». У ній автор пише, що на 11 березня 1944-го гарнізон нараховував усього 4,5 тисячі військовослужбовців. Чисельно гарнізон більше як на половину складався з німців, менше половини становили військові формації, в яких вояками були представники підкорених поневолених народів, що перебували в складі СРСР. Були й вояки української дивізії «Галичина» — сотня 4-го полку чисельністю 153 військовослужбовці.

Коли тривала битва за Тернопіль, то поразка Німеччини у війні вже була очевидною, хоча й не означала перемоги СРСР. Українці свято вірили, що після капітуляції Німеччини західні союзники розгромлять імперію зла — Радянський Союз, і на руїнах постануть вільні держави. Тому скрізь, де воювали «Галичина» і Українське визвольне військо, майоріли українські національні прапори.

Безпосередньо до Тернополя фронт наблизився 8 березня. Радянські війська зайняли Петриків і ліс поблизу цього села. Наступного дня в небі з’явилася радянська авіація. Проте пілоти сприйняли своїх за німців і почали обстрілювати рухомі фігури в лісі. Наказ про припинення вогню таки врятував не одне життя.

Вранці 9 березня червоні «визволителі» силою в один полк із танками і мотопіхотою зі сходу прорвалися в Тернопіль. У місті розгорнулися запеклі бої. Один із перших танків, який в’їхав у місто, зруйнував головні телефонні лінії. В рядах німецьких військ виникла паніка. Вони почали хаотично відступати на захід. Чи не фатальною стала втеча підполковника медико-санітарної служби, відповідального за медичне обслуговування особового складу гарнізону в Тернополі, який прихопив із собою ще й медикаменти. Паніку подолали завдяки польовій жандармерії. Радянські війська вдалося витіснити.

Проте наступного дня «червоні» знову повернулися. Їм навіть вдалося захопити продовольчу базу. 10 березня наказом вищого військового німецького командування Тернопіль визначено як «фортецю». Радянські війська постійно обстрілювали, бомбардували, наступали й атакували цю «фортецю». Німецькому командуванню було дано наказ Тернопіль не здавати. На допомогу поспішало підкріплення. 25 березня поступовий натиск німців вдалося загальмувати. Радянські війська теж дочекалися підтримки, і завдяки авіації та артилерії вдалося змусити фашистів відступати.

Німецьке командування вжило рішучих заходів, щоби звільнити свій гарнізон. До Тернополя підійшли елітні війська, бронетехніка й авіація. Операція зі звільнення почалася на світанку 11 квітня. Радянська сторона була готова до такого удару. «Успіхи» кровопролитних боїв були мізерними, а втрати сторін колосальними. Радянські війська постійно наступали. Німців оточили в руїнах будинку міської ратуші. В одній із радіограм з оточення 15 квітня було повідомлено про смерть командувача «фортеці» генерал-майора Нейдорфа. Німці прийняли рішення в ніч із 15-го на 16-те прорватися з оточення. Прорив вдався, але під час відступу загинули всі офіцери. Встановлено, що добратися до своїх зуміли тільки 55 вояків.

Оборона Тернополя закінчилася Сталінградом у мініатюрі. 15 квітня прозвучало офіційне радянське повідомлення: «Німецький військовий гарнізон розгромлено, місто Тернопіль визволено». Щодо національних військових формувань вердикт був таким: «Зрадники Батьківщини», отож вижити їм було майже неможливо.

Нестор ЧОРНІЙ.

м. Тернопіль.

На ілюстрації Дмитра ШАЙНОГИ: остання атака за Тернопіль.

Немає коментарів:

Дописати коментар